«ЄВАНГЕЛІЗУВАТИ ВБОГИХ ПОСЛАВ МЕНЕ ГОСПОДЬ...»


Слава Ісусу Христу! Пишу до вас з Іспанії, де мешкаю останні десять років. Згромадження до якого я належу є жіночою гілкою Місіонерів Облатів Непорочної Марії, правда дуже молодою гілкою, бо лише 13 років тому, у 2001, ми були затверджені кардиналом Мадриду. На даний час є нас двадцять сестер з п'яти країн: з Іспанії, України, Німеччини, Польщі та Перу. Наша харизма є тією самою, яку св. Євген де Мазенод передав своїм духовним синам і яка є спадком всієї облатської родини: проголошення Євангелії найбільш знедоленим, згідно з духовним  заповітом св. Євгена: «Зберігайте між собою любов, а на зовні ревність про спасіння душ».

 Моє  покликання бути місіонеркою облаткою народилося після того як я на собі досвідчила милосердну Божу любов і дізналася про дар спасіння подарований мені під час Таїнства Хрещення. Спостерігаючи  людей навколо, я бачила їх духовний голод, бачила, що люди потребують свідоцтва віри і посвяти, дуже потребують, щоб їм наблизили Бога. Поступово я відкрила в собі бажання ділитися моїм особистим досвідченням, і нести Добру Новину про спасіння людям бідним і нужденним.

В той час зародження мого покликання я і не думала, що цих вбогих і потребуючих, до яких мене посилає Господь, я шукатимему у католицькій Іспанії. Але так розпорядилося Боже Провидіння, що Місіонерки Облатки були засновані у Мадриді, тож «сюди була мені дорога».  Так у грудні 2003 року я вперше ступила на іспанську землю, а у листопаді 2013 року я вже склала мої довічні обітниці чистоти, вбогості, послуху та витривання у цьому Згромадженні.

 

ua1

Місіонерки Облатки Непорочної Марії, серпень 2013 р.

«Заклик Христа, який чутний в Церкві через потреби спасіння людей, об'єднує Місіонерок Облаток Непорочної запрошує їх слідувати за Ним та брати участь в Його місії словом і ділом» (К. 1)

 

Прилетівши до Іспанії я поринула у іншу культуру, інші традиції, інше ставлення до релігії. Я прилетіла з України, де після довгих років комуністичного режиму люди отримали можливість відкрито визнавати свою віру, і побачила іспанське суспільство, де справа віри все більше відходила у тіньову сферу «приватності». На Україні я спостерігала зростаючий інтерес до Церкви, до віри у Бога, повернення до забутих християнських традицій, і потрапила у західноєвропейський світ зростаючої релігійної байдужості, все більшої віддаленості суспільства від Церкви.

 Проживши тут декий час і ближче познайомившись з історією і з розвитком політичноі ситуації країни, я краще зрозуміла причини цієї відчуженості. Католицька Церква в Іспанії налічує багато століть історії, ще апостол Павло зазначав у листі до Римлян своє бажання дістатися до «Еспанії».  Зазнала вона і славетних часів розквиту, і часи страждань і переслідувань. Синами іспанської землі є такі всім відомі святі як св. Домінік, св. Йоан від Хреста, св. Тереза Авільська, св. Ігнатій ua2Лойола, св. Франциск Ксав’єр... Але також і сумні сторінки сучасної історії Іспанії залишили свій відбиток на ставленні до Церкви: Громадянська війна (1936 – 1939 р.р.), багатолітня диктатура генерала Франко тощо, спричинилися до віддаленя віруючих від Церкви. А ІІ Ватиканський Собор (1962 – 1965 р.р.) вніс деяке збентеження і розгубленість серед християн, як серед світських так і серед богопосвячених осіб. Позитивною стороною було зростання свідомості цінності покликання світських християн, визнання їх особливого вкладу в євангелізацію суспільства та міссію Церкви у світі.  Але разом з тим багато священиків і богопосвячених осіб, у своєму бажанні «йти в ногу з часом», вирішили зняти сутани і хабіти і вдягатися по-світськи, щоб не відризнятися від решти суспільства, бути ближче до людей. І це мало свої негативні наслідки... Як на мене поступово Церква стала більш однією з багатьох суспільних організацій, ніж знаком Божої присутності у суспільстві. Дійсно Церква в Іспанії багато допомогає бідним і нужденним: їдальні для бідних, емігранти, одіж, житло і пошук праці для безпритульних, збір коштів для «Карітас»... Але дуже часто люди доброї волі, які віддають свій час і сили потребуючим співпрацюючи з Церквою, зовсім не беруть участь у Літургії і не приймають таїнства.

 

«Очима розіп’ятого Господа дивимося на світ, відкуплений Його кров’ю,бажаючи, щоб люди,в яких продовжуються Його страждання,пізнали також силу Його воскресіння» (К.4)

 

Взагалі Церква в Іспанії  для багатьох християн є місцем куди вони приходять лише на Хрестини, перше Причастя, вінчяння і похорони... Для безлічі дітей їх перше Причастя є водночас і останнім, принаймі на довгі роки. Часом приходять просити про вінчяння, запевнюють, що є християнами, і на запитання священика чи хочуть таїнство з Євхаристією, питають «а що то таке Євхаристія»  Напевно така ситуація є не тільки в Іспанії, вся Західня Європа є більш менш у такому становищі, недарма ще Йоан Павло ІІ закликав Європу згадати ким вона є і повернутися до своїх християнських коренів. На щастя є також «паростки надії», знаки відновлення католицької Церкви в Іспанії: виникнення нових течій, (Неокатехуменальний рух, Опус Деі тощо), нових чернечіх згромаджень, місійних інститутів.

Коли намагаєшся дивитися на сучасне суспільство очима розіп’ятого Господа, неважко побачити навколо страждання і потребу спасіння. Місіонерки Облатки покликані нести світло Доброї Новини про спасіння бідним різних «статусів», бо матеріальна бідність це не єдина можлива вбогість, є стільки людей самотніх, покинутих, заблукалих психічно і духовно, розгублених, тих, які втратили орієнтир свого життя... Як на мене найбільш потребуючими зараз є молодь, діти і родини. Часто не вистачає людської і духовної формації, а ще частіше не вистачає віри, надії і любові. Богопосвячені особи, священники, та й всі сучасні християни повинні бути добре підготовленими та мати грунтовну моральну, духовну і теологічну формацію, щоб могти допомогти людям у їх потребах, щоб пролити світло у темряву їхнього життя і дати їм можливість відкритися на Бога. Святий Євген заохочував місіонерів облатів «сприяти тому, щоб люди поводилися, як розумні істоти, потім – як християни, і, нарешті, допомогти їм стати святими». В Іспанії все більше саме світських християн розуміють потребу такої формаціі, щоб допомогти собі та іншим зростати у вірі.

Сучасне суспільство потребує сучасних методів та шляхів проголошення Доброї Новини. Сам Ісус Христос казав фарісеям, що «нове вино - у нові бурдюки» (Мк 2, 22). Нова євангелізація потребує винахідливості, прозорливості, розуміння «знаків часу», часто вимагає ламання старих схем. Останні роки я зіткнулася з тим, що дітей і молодь дуже важко чимось здивувати чи зацікавити, щоб  відволікти їх від комп’ютерних моніторів і мобілок. А ще важче щоб вони знайшли час на молодіжну зустріч, бо мають тиждень розписаний по хвилинах в різних додаткових заннятях і сприймають зустріч молоді і катехези як одне з багатьох позакласних занять, часто приходять втомлені, знеохочені. Цікаво, що чи ж бо не єдиним що ще може привабити іспанську молодь є допомога бідним і нужденним. Молоді люди охоче відкликаються на пропозиції волонтерства: роздати бутерброди безпритульним, відвідати хворих дітей чи осіб похилого віку, провести кілька місяців у бідних країнах (так ми їздимо з молоддю до Маррокко, інші згромадження та дієцезіальні священики їздять до Індіїї, до країн Латинської Америки). Але дуже складно ту саму молодь побачити на недільный Службі Божій.ua3

У традиційних пасхальних процесіях приймають участь також діти вдягнені у костюми Кофрадії
«Враховуючи менталітет тих, до яких ми послані,збагатимось їх культурою і їх релігійними традиціями» (П.6)

 

Яко місіонерки, згідно з облатською харизмою, намагаємося бути близько до людей, розділяти їх повсякдення,  прислухатися до їх потреб. Шукаємо шляхів щоб допомогти родинам, молоді і дітям краще пізнати Спасителя нашого Ісуса Христа, Церкву, самих себе, світ. Кожна з нас може повторити вслід за св.Павлом: «горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор 9, 16). Тому все частіше разом з усією Церквою задаємося питанням: як євангелізувати сучасну Європу? Які методи застосовувати? Про це багато пишуть, діляться досвідом, шукають нових рішень, а особисто мені подобається «метод», який застосовував у свій час блажений Йосип Жерард ОМІ. Цей місіонер облат кілька десятків років чекав плодів своєї праці серед племен сучасного Лесото, він добре знав про що говорить.

На сьогодні більше ніж 70 відсотків населення цієї африканської країни є християними. Ці слова можуть просвітити і нас, християн сучасної Європи: «Існує одна таємниця: щоб нас любили – мусимо самі любити. Це стосується і басутосів, і народу метебеле, і невіруючих. Дивлячись на них можна поставити питання: що зробити, щоб їх навернути? Відповідь знаходиться на кожній сторінці Євангелія: їх треба любити. Їх треба любити, незважаючи ні на що. Їх треба любити завжди. Добрий Бог хоче, щоб ми їх любили, роблячи людям добро. Світ належить тому, хто найсильніше полюбить і доведе свою любов ». Саме цього всім нам бажаю. З Богом!

ua4

 

Дитячий табір на півдні Іспаніі, липень 2014 р., у співпраці з облатом із Італії о.Тіно ОМІ
«Вони зроблять все для того, щоб збудити іоживити віру в тих, до яких послані, допомогаючи їм відкрити «Хто є Христос». (К.7)

 

 

с. Юлія Венгловська OMI